Поради психолога - Херсонський заклад дошкільної освіти №22 комбінованого типу Херсонської міської ради

Title
Перейти к контенту

Поради психолога

Поради спеціалістів > Психологічна служба
Батьки i дiти
Гiперактивнi дiти

 Усі батьки хочуть мати спокійних, слухняних, ідеальних дітей. Але надміру тиха дитина викликає тривожність: чи все з нею гаразд? Чи не хвора? З іншого боку теж недобре, коли дитина день і ніч неспокійна. Де ж знаходиться межа між активністю і гіперактивністю?

Що таке гіперактивність?
  Cиндром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) - найпошириніша проблема в дитячому віці. СДУГ – найчастіша причина поведінкових порушень і труднощів у навчанні в дошкільному і молодшому шкільному віці, проблем у взаєминах з оточуючими і, як наслідок , заниженої самооцінки.

Коли саме можна діагностувати у дитини цей синдром?
 Ознаки гіперактивності проявляються у дітей у дошкільному та молодшому шкільному віці. В 4-6 оптимальний вік, коли вже можна об’єктивізувати наявність розладу уваги. Якщо дитина гіперактивна, важко не лише їй, а й її оточенню: батькам, вихователям, одноліткам. Такій дитині притаманна пiдвищена неуважнiсть (не тримає уваги на деталях, труднощі втримання уваги, незібраність, зниження вибірковості уваги, часте переключення уваги з одного заняття на інше), імпульсивність (на запитання відповідає не дослухавши запитання до кінця, діє не обдумав, перебиває інших), гіперактивність( непосидючість, «ніби мотор прикріпили»).
  Але найяскравіше гіперактивність проявляється у дітей в старшому дошкільному і молодшому шкільному віці. У цей період здійснюється перехід до ведучої – учбової діяльності і, в зв'язку з цим, збільшуються інтелектуальні навантаження: від дітей потрібні уміння концентрувати увагу на тривалішому відрізку часу, доводити почату справу до кінця, добиватися певного результату. Саме в умовах тривалої і систематичної діяльності гіперактивність заявляє про себе дуже переконливо. Батьки раптом виявляють багаточисельні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості свого малюка. На дитину скаржаться вихователі, вчителі. Тому такій дитині потрібна своєчасна і комплексна допомога.

Хто саме діагностує, що дитина гіперактивна?
 Діагноз – гіперактивність дитині може поставити лише спеціаліст – психіатр або психоневролог на основі клінічних даних і вивчення анамнезу. Гіперактивність не самостiйний дiагноз. Це сукупнiсть симптомiв, які можуть бути ознакою неврологічних проблем. Але в70% звернень СДУГ діагностують мами по матеріалам інтернету, вчителі, щоб позбутись відповідальності за проблемних дітей, а лікарі «скидаються»на медикаментозну терапію, що не забирає причини гіперактивності. Враховуючи недоконану систему і діагностичної , і корекційної роботи з такими дітьми, ймовірність медикаментозної терапії набуває стійкої тенденції. А батьки лишаються з проблемою гіперактивності власної дитина на самоті.

Як саме можна допомогти такій дитині?
   Допомога гіперактивній дитині – це комплексний процес, і багато підводних каменів на шляху до повного відновлення. Якщо батьки звертаються до спеціалістів, то в процесі дiагностики фахівці використовують опитувальник батькiв i педагогiв щодо поведінки дитини, спостереження,тестування, медичні обстеження тощо .
Допомога кожній гіперактивній дитині розробляється суто на індивідуальній основі. Чим ранiше проблему буде виявлено, тим ранiше почнеться корекцiя.

ВІДПОВІДІ НА БАТЬКІВСЬКІ ЗАПИТАННЯ  
ВІДПОВІДІ НА ТИПОВІ БАТЬКІВСЬКІ ЗАПИТАННЯ
Чи потрібно йти в садок?
    Рано чи пізно дитина починає самостійне життя в суспільстві: хтось з 1,5 року (ясла), хтось із 7 (школа). Але в тому чи іншому ви­падку більше мінусів, ніж плюсів, тому краще триматися золотої середини. Найоптимальнішим для початку відвідування дитячого садка вважається вік З роки. Чому? Бо саме тоді дитина потребує спілкування з ровесниками, ігор із ними. Хоча є випадки, коли півтораріч­на дитина йде в садок легше, ніж малюк у 4, а у семирічного першокласника нерідко виникають труднощі під час звикання до нового колективу. І тут важливу роль відіграє темперамент дитини: сангвінік або холерик залюбки прийме запрошення поспілкуватись з іншими дітьми, флегматик поставиться до цього незадовільно, а меланхолік – з недовірою.

Навіщо йти в садок?
   Якщо ви ловите себе на думці, що втоми­лись від дитини, хочете від неї відпочити, то терміново потрібно працювати над собою. Адже наші діти знають, відчувають, про що ми думаємо. І відчувши, що його хочуть «спихну­ти» в садок, дитина починає ще більше впира­тись вашому рішенню, а це — сльози та істе­рики зранку. Намагайтеся переконати себе, що дитячий садок — це найкраще, що наразі може статися в житті вашого малюка. Важ­ливо, якщо ви наважилися й обрали садок, добре ставитися до всього: металевих горщи­ків, харчування, групи з 25 дітей. І пам'ятайте: позитивний настрій мами — це позитивний настрій дитини.

Як підготуватись?
   Для того, щоб малюк хотів іти в садок, у нього має бути мотив. Бать­ківський аргумент «там дітки, будеш гратись», як правило не спрацьовує. Скажіть, що на малюка може чекати ліжечко, яке плаче, якщо в ньому ніхто не спить, і капці, яким самотньо у шаф­ці. А горщик залишиться порожній, і ніхто до нього не підійде і не візьме. Бідний горщик! Фантазія виховате­ля теж відіграє велику роль - адже малюк «мусить» поливати в групі кві­ти, збирати іграшки, ходити з нянею за обідом, інакше кажучи, без нього ніяк не обійтися. Як тут не піти в са­дочок?

Як піти уперше?
 До перших відвідин садка дитину потрібно готувати і фізично, і психо­логічно. Днів 10 ходити туди лише на кілька годин. Заздалегідь відкоригувати режим дня - раніше лягати спати, раніше вставати. Звісно, водити і за­бирати малюка з садка повинні тільки мама чи тато. Час бабусь і дідусів на­стане пізніше. Пам'ятайте: ваша увага до такої важливої події в житті дитини надасть їй упевненості.

Що робити, коли «не хочу!»
   Під час адаптації малюка до садочка є пе­ріод, який я називаю «етапом новизни». Інши­ми словами, дитина залюбки ходить З—5 днів, а потім... «не хочу, не піду!» Як правило, за по­передні дні батьки вже розслабились, зраділи, що все минуло легко. А, натомість, не варто втрачати пильність: багато гратися з дитиною після садка, обнімати дитину і цілувати, інши­ми словами, компенсувати вашу розлуку.
  Буває так, що довгий час дитина без про­блем ходить у садок, а потім категорично від­мовляється. Причина такої поведінки може ховатися в сім'ї. Малюк втомився від неуваги відсутності спільних ігор, а тут ще и у садоч­ку насварили або не вдалося затвердитись у компанії ровесників. Часто буває, що дитина не проявляє себе в колективі так, як може, тоді вона біжить до мами і шукає в неї захис­ту. Сварити і соромити її не слід — потрібно разом з вихователем знайти вихід із такої си­туації.

Як бути далі?
 Ранок і час перед сном дуже важливі для психологічного стану дитини. Малюку по­трібно, що вранці мама зарядила його пози­тивною енергією, хорошим настроєм. Адже так хочеться разом з мамою хоч 5 хвилин повалятись у теплому ліжечку. Насолоди­тися її поцілунками і ніжними словами. А якщо навколо поспіх, крики, то про який добрий гумор може йтися? Увечері дити­на також прагне ува­ги. Адже цілий день мама її не цілувала, не носила на руках, не гралася - і вона хоче заповнити цю прогалину. А якщо в батьків футбол, при­бирання, прання, то і засинає дитина з іс­терикою, встає «не з тої ноги», а далі - за «звичним сценарієм». Потрібно вміти три­мати емоційний ба­ланс дитини - по­цілувати, пригорнути, погратися разом.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ
«ПЕРШІ КРОКИ ДО ДИТИНСТВА»

  Разом допоможімо малюкові знайти своє гідне місце в дитсадку! Адаптація, тобто звикан­ня, — явище двоїсте. Воно залежить однаковою мірою від мами з татом і від дитини. Якщо до­рослі впевнені, спокійні, доброзичливі — усе буде гаразд! Нервовість, неспокій передаються дітям, й адаптація ускладнюється.

Прийміть кілька практичних порад:
 *  виробляйте свої ритуали прощання й зустрічі, «прикрашайте» їх особливими зна­ками;
 *  пошийте «чарівну» сумочку, заведіть коробочку з набором домашніх предметів: родинних фотографій, носовичків, а також інших дрібничок, які належать дорослим. Ці речі пов'язуватимуть дитину з відсутніми ро­дичами;
 *  принесіть 1 улюблені іграшку, книжки, горщик (у разі потреби);
 * домовтеся про спілкування дитини з вами телефоном;
 *  станьте спільником і помічником ви­хователів

    Щодня при зустрічі обіймайте малюка, покажіть, що ви радієте йому. Не бійтеся по­просити дозволу взяти з дитячого садка додо­му іграшку, книжку, яка сподобалась дитині, їх же потрібно повертати, а це - серйозний привід для зустрічі завтра!
  Повірте, надійде час, коли дитина з особ­ливим смутком буде розлучатися з першими вихователями. І ставши школярем, неоднора­зово, відкрито або потай, прибіжить до свого дитсадка хоч на хвилинку

Готуємось до школи
Коли потрібно починати готувати дитину до школи? Чи потрібно взагалі це робити? Чому навчати дитину до школи і хто цим повинен займатись?
Пам’ятайте, що все дошкільне життя дитини – це і є підготовка дитини до школи. Найважливіше – не впадайте у крайнощі: не перестарайтеся із заняттями, щоб не викликати у дитини відразу до навчання, але й не пускайте все на самоплив, надіючись, наприклад, лише на вихователя дитячого садка.
   Важливо, щоб до школи у дитини був різноманітний досвід спілкування з незнайомими людьми – і дорослими, і дітьми. Давайте малюку можливість встановити нові контакти. Це може відбуватися у поліклініці, крамниці, на дитячому майданчику тощо.
   Деякі діти розгублюються, не маючи навички «виживання у натовпі», тому мають проблеми під час перерви у школі. Для тренування час від часу беріть доньку чи сина на великі розважальні заходи, вокзал, базар, прокататися у громадському транспорті.
   Навчіть дитину не розгублюватися, коли її критикують чи дражнять. Готуйте до того, що у школі вона може зіткнутися з негативними оцінками своєї роботи. Тому вдома доречно мати досвід і похвали і огуди. Головне, щоб малюк розумів, що критикуючи, ви оцінюєте не його особистість у цілому, а конкретний вчинок. Чудово, якщо у дитини сформована достатньо стійка позитивна самооцінка. Тоді на зауваження чи невисоку оцінку вчителя вона не образиться, а постарається щось змінити.
    Важливо навчити дитину виражати свої потреби словами. Вдома часто рідні розуміють її з півслова або за виразом обличчя. Просіть малюка повідомляти про свої бажання словами, організуйте такі ситуації, коли йому потрібно попросити про допомогу когось незнайомого.
У школі дитина досить часто буде попадати у ситуації порівняння з однолітками, тому прослідкуйте як під час гри вона реагує на успіх інших та свої невдачі.
 Намагайтесь, щоб майбутній першокласник привчався працювати самостійно, не потребував постійної уваги та заохочення з боку дорослих. Адже на уроці вчитель не зможе достатньо уваги приділити кожному учневі. Поступово переставайте хвалити дитину за окремий крок у роботі, а хваліть за готовий результат.
  Учіть малюка спокійно сидіти і працювати на протязі певного відрізку часу. Включайте у режим дня різноманітні заняття, чергуючи спокійну роботу із рухливими іграми. Це особливо важливо для непосидючої, збудженої дитини. Поступово вона звикне до того, що бігати і шуміти можна лише у певний час на перерві.
   Заохочуйте творчу ініціативу малюка. Не сваріть його за помилки і не насміхайтеся навіть із найбезглуздіших спроб виконати завдання. Варто хоча б один раз насварити дитину за неправильні дії, і вона може більше не захотіти грати у цю гру.
    Особливо якщо дії малюка невдалі, обов’язково знайдіть щось таке, за що можна було б похвалити, наприклад, за цікавий спосіб вирішення, за почуття гумору, за сміливість чи винахідливість, за старанність чи акуратність тощо. Не забувайте говорити йому, що він розумний і здібний!
    Велике значення для дитини має форма, в якій ви оцінюєте результати її діяльності. В основі будь-якої оцінки має бути загальне позитивне ставлення до дитини. Тому у всіх випадках першим і основним принципом оцінки повинна бути похвала. А як, у такому разі, вказувати дитині на допущені нею помилки? Бажано, щоб загальна думка висловлювання з оцінкою була приблизно така: «Ти діяв дуже добре, але поки що тобі не все вдалося зробити правильно. Та наступного разу ти зможеш виконати завдання ще краще ніж тепер.» Після цього важливо вказати дитині, як саме можна ліквідувати помилки. Така оцінка дуже багато важить навіть тоді, коли результат роботи повністю негативний.
   5-річна дитина ще не в змозі відокремити оцінку виконання нею якогось завдання від оцінки себе в цілому. Тому, слова «Ти зробив це погано» вони сприймають як «Ти поганий» і розуміє їх як вияв негативного ставлення збоку дорослих.
    Детально проаналізуйте разом з малюком усі його помилки. Намагайтеся, щоб правильно відповідь дитина знаходила, хоч і з вашою допомогою, але самостійно. Не поспішайте підказувати хід розв’язку завдання. Спершу перевірте, чи малюк зрозумів, що від нього вимагається. Потім запропонуйте виконати завдання ще раз. Правильну відповідь повідомляйте лише тоді, коли усі інші можливості уже вичерпані.
    З перших днів першокласник буде почувати себе впевнено, якщо привити йому елементарні навички роботи на уроці: навчити правильно тримати олівець і ручку; орієнтуватися на сторінках книги і зошита; уважно слухати інструктаж та виконувати його тощо. Попрацюйте над формуванням у дитини просторових уявлень. Для цього періодично пропонуйте їй виконати завдання на встановлення взаємного розміщення предметів (вище, нижче, поряд, між), уміння орієнтуватися на площині (вліво, вправо, вверх, вниз, усередині, зовні). Пограйте з малюком у «Хованки». Для цього заздалегідь сховайте іграшку, яку дитина, виконуючи послідовні інструкції, знаходить її: «Стань спиною до дверей, зроби 3 кроки вперед, повернись наліво, зроби 2 кроки назад, повернись направо, лівою рукою доторкнись до полиці, нижче, відкрий коробку. Що ти там бачиш?».
     Розкладіть на столі ряд предметів (олівець, пензлик, гумку, лінійку) і запитайте: «Що знаходиться зліва від пензлика? Який предмет між пензликом і лінійкою? Між якими предметами знаходиться пензлик? Що потрібно зробити, щоб зліва лежав пензлик, а справа олівець? тощо». Запропонуйте дитині виконати завдання на знаходження заданої фігури у фігурах складнішої конфігурації, удосконалення уміння передавати форму фігури, порівняння предметів за їх властивостями (більший – менший, вужчий – ширший, вищий – нижчий, коротший – довший, важчий – легший і т.д.)
    Якомога більше розмовляйте з дитиною. Спонукайте її до запитань, стимулюйте допитливість і цікавість. Відповіді на запитання намагайтеся знайти разом: «А як ти думаєш?», «Давай поміркуємо, чому так сталося». Пояснюйте всі незрозумілі слова, звертайтеся у присутності дитини до словника.
  Систематично проводьте з малюком різні словесні ігри: «Назви, що це?», «Опиши предмет (розмір, форма, колір, матеріал, дотикові відчуття, призначення)», «Порівняй (наприклад: лимон і апельсин, цукор і сіль тощо)», «Хто більше знає слів (назв квітів, іграшок, дерев тощо)», «Впізнай предмет за описом».
  Гра «Тема» допоможе поповнити словниковий запас, навчить швидко думати, утримувати у пам’яті задану тему. Запропонуйте гравцям вибрати певну тему, наприклад «Школа» чи «Ліс». Після цього кожен з учасників повинен називати слова, що мають відношення до даної теми. Так до теми «Школа» можуть відноситися слова «ручка», «лінійка», «портфель», «зошит», «учитель» тощо. У темі «Ліс» можна назвати слова «дерева», «білка», «гриби», «вовк», «сова» тощо. Виграє той, хто останнім назве слово або хто більше назве слів, що відносяться до заданої теми.
  Учіть дитину фантазувати, придумувати історії. Не забувайте доречно вжити прислів’я, приказку, загадати загадку, запропонувати дитині скласти свою загадку. Вчіть з нею нескладні вірші, пісні, скоромовки, потішки, чистомовки.
Зверніть увагу, чи всі звуки дитина вимовляє правильно. Допомогу дітям із серйозними вадами мовлення надають спеціалісти-логопеди. Недоліки звуковимови бажано виправити до початку навчання у школі.
    Важливо підготувати руку дитини до письма. Для цього потрібно забезпечити розвиток кисті руки і дрібних м’язів пальців, окоміру (вміння визначати центр, середину, підпорядковувати рухи зору, контролю свідомості), плавності, точності і ритму рухів; уміння діяти за зразком, проводити безвідривні рухи олівцем на папері протягом 0,5 - 1 хвилини. Корисними вправами є малювання, зафарбовування, креслення геометричних фігур різної конфігурації та їх заштриховування, конструювання, ліплення, викладання мозаїки, робота з пазлами, аплікація, вишивання тощо.

Слід пам’ятати про те, що при вступі у загальньоосвітню школу дитина не зобов’язана уміти читати і писати. Але новий важливий період свого життя крще починати з відчуття «Я можу зробити це», ніж «Я не вмію нічого, що вміють інші діти».

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ ДЛЯ БАТЬКІВ МАЙБУТНЬОГО ПЕРШОКЛАСНИКА
1. Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька.
Дайте йому посильну роботу в домі, визначити коло обов'язків. Зробіть це м'яко: "Який ти у нас вже великий, ми вже можемо довірити тобі вимити посуд (вимити підлогу, витерти пил, винести сміття тощо"

2. Визначте загальні інтереси.
Це можуть бути як пізнавальні (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві інтереси (обговорення сімейних проблем). Беріть участь в улюблених заняттях своїх дітей, проводьте з ними вільний час не "поруч", а "разом". Для цього достатньо подивитися разом фільм, пограти в "солдатики", побудувати палац з піску, поговорити на хвилюючі дитину теми. Не відмовляйте дитині в спілкуванні, дефіцит спілкування – одна із найголовніших вад сімейної педагогіки.

3. Заохочуйте дитину до економічних проблем сім'ї.
Поступово привчайте її порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте їй гроші на морозиво, порівнявши при цьому ціну на той та на інший продукт). Повідомляйте дитину про відсутність грошей в родині, запрошуйте за покупками в крамницю.

4. Не сваріть, а тим більше не засмучуйте дитину, особливо у присутності сторонніх.
Поважайте почуття і думки дитини. На скарги з боку оточуючих, навіть вчителя і вихователя, відповідайте: "Спасибі, ми вдома обов'язково поговоримо на цю тему". Пам'ятайте педагогічний закон оптимістичного виховання: довіряти, не вважати поганим, вірити в успіх і здатності ("ти зможеш", "у тебе обов'язково вийде", "я вірю в тебе").

5. Навчіть дитину ділитися своїми проблемами.
Обговорюйте з ним конфліктні ситуації, які виникли в спілкуванні дитини з однолітками та дорослими. Щиро цікавтеся його думкою, тільки так ви зможете сформувати у нього правильну життєву позицію. Постарайтеся розібратися об'єктивно: не вважайте завжди правою свою дитину і неправою іншою або навпаки.

6. Частіше розмовляйте з дитиною.
Розвиток мови - запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) - нехай розповість, що їй сподобалася найбільше. Слухайте уважно, задавайте питання, що б дитина відчувала, що вам це дійсно цікаво. Разом з нею придумувайте різні фантастичні історії - про предмети, речі, явища природи. Ваша дитина повинна бути фантазером.

7. Відповідайте на кожне питання дитини.
Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вичерпається. В той же час вдавайтеся частіше до довідкової літератури ("Давай подивимося разом у словнику, в енциклопедії"), привчайте дітей користуватися самостійно довідниками та енциклопедіями, а не чекати завжди вашої відповіді.

8. Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима дитини.
Бачити світ очима іншого - основа взаєморозуміння. А це означає - рахуватися з індивідуальністю дитини, знати, що всі люди різні, і мають право бути такими!

9. Частіше хвалить, захоплюйтеся вашою дитиною.
На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: "Вийде обов'язково, тільки потрібно ще кілька раз спробувати". Формуйте високий рівень вимог. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки трохи-трохи їй допомогти. Хваліть словом, посмішкою, ласкою і ніжністю, а не обмежуйтесь різного роду заохоченнями, такими як купівля нової іграшки або солодощів.

10. Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах.
Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснює причини, обґрунтованість ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативний варіант. Повага до дитині зараз - фундамент шанобливого ставлення до вас в сьогоденні і майбутньому. Ніколи не користуйтеся формулюванням "якщо..., то..." ("Якщо прибереш свої речі, дозволю дивитися телевізор" тощо) - це згубно впливає на виховання особистості - дитина починає приймати позицію "ти - мені, я - тобі".

ПОРАДИ БАТЬКАМ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДИТИНУ З ВАДАМИ ЗОРУ
Найважливішим у вихованні дітей з вадами зору є те, що вже з раннього дитинства вони повинні рости і навчатись так, як і всі інші діти. У порівнянні з іншими дітьми, незрячі діти мають більше подібного, ніж відмінного. Але відмінностей все ж багато. П’ять відчуттів: дотик, нюх, смак, слух і, можливо, залишковий зір – ось передумови для навчання дитини,щоб сприйняти світ навколо себе. Якщо котресь із названих відчуттів є частково ушкодженим або відсутнім, інші не почнуть працювати краще, беручи на себе його функцію. Їх необхідно цілеспрямовано розвивати.
  Незрячій дитині треба допомагати бути допитливою, значно допитливішою, ніж зрячі діти. З дитиною треба багато говорити, бо лише через мову вона може сприйняти навколишній світ і почне до нього пристосовуватися. Дитині треба дозволити вільно рухатися,сприймати своє довкілля на дотик, створюючи уявлення про предмети, усвідомлюючи зв’язки між ними. Дитину необхідно навчити бути самостійною. Бо, рано чи пізно, але їй багато чого доведеться робити САМОСТІЙНО!

Ранній та дошкільний вік
* Пояснюйте дитині значення звуків,які можна почути вдома і надворі: коли тече вода, коли кипить чайник, коли вітер стукає гілкою у вікно.
* Навчить дитину розрізняти звуки ближні і дальні,які звуки можуть означати небезпеку, а яких не слід лякатися.
* Розказуйте дитині все про оточуючий світ: про те, як розташовані предмети між собою, про те, як виглядає кімната,що таке поверхи в будинку,про сходи. Де стоїть стілець,де висить лампа, як налити воду у склянку, що в шафі, на столі?
* Якщо дитина вже самостійно вміє ходити, то пам’ятайте:
          Двері шаф і шафок повинні бути закритими;
          Відро з водою не може стояти посеред кімнати;
          Стільці повинні стояти під столом тощо.
* Коли дитина навчилася самостійно ходити, не водіть її за руку, дайте можливість робити це самостійно. Навчіть її ходити вздовж стіни.
* Підчас розмови з дитиною не вживайте слів: «тут» або «там». Необхідно вживати слова, які дитина знає і які можуть чітко пояснити, куди вона має піти, або де знаходиться та річ, про яку їй говорите. Дитина повинна не тільки знати назви предметів, а повинна розуміти, що означає кожне слово.
* Тренуйте пам'ять дитини. Вигадуйте найрізноманітніші ігри на запам’ятовування.
* Проговорюйте і показуйте все, що ви робите – коли складаєте одяг, чистите підлогу,витираєте порох з меблів чи пораєтесь на кухні. Доручайте дитині зробити щось нескладне, але перший раз робіть разом, поки вона не навчиться.
* Не забувайте розповідати дитині,що вона їсть. Спочатку опишіть словами. Скажіть, що огірок довгастий і зеленого кольору, який він на смак; що манна каша біла і м’яка; розкажіть про картоплю, про м'ясо, про те,що можна з них готувати.
* Коли дитина захоче на дотик відчути той чи інший предмет, дозвольте їй спробувати їсти пальцями. Для того,щоб дитина змогла порівняти предмети на дотик. Вчіть дитину порівнювати,розуміти взаємозв’язки між речами.
* Займайтеся з дитиною ручною працею. Покажіть їй,як розрізати смужки паперу і наклеювати їх в альбом. Але спочатку навчіть розривати папір.
* Ніщо не замінить дитині читання вголос. Зробіть дитині книжечку,де з одного боку є шрифт для зрячих, а з іншого – для незрячих. Читайте дитині вірші та оповідання, скоромовки і смішинки. Дитині обов’язково треба знати, які оповідання взято із дійсності,а які є вигадкою.
* Вчіть дитину рольовим іграм.
* Привчайте дитину самостійно гратися. Але їй обов’язково знати,що ви десь поруч.
* Привчайте дитину дорежиму дня. Привчайте її бути точною та пунктуальною.
* Робіть все, щоб розвивалися м’язи дитини. Купіть дитині невеличку лопаточку, відро для піску, м’ячик із дзвіночком усередині. Дозвольте дитині полазити по драбині, повисіти на перекладині тощо.
* Беріть дитину з собою магазин. Називайте всі речі, які ви берете в свої руки. В магазині самообслуговування з вашою допомогою дитина зможе взяти якусь річ з полиці самостійно.
* Спочатку вчіть дитину самостійно роздягатися, а потім одягатися.
* Обов’язково влаштуйте дитину до дитячого садочка.
* Не робіть для дитини таємницю з її вади. Вона повинна знати, чим відрізняється від інших,що значити НЕ БАЧИТИ. Поступово дитина сама усвідомить,що означає бути незрячим. Вам доведеться пояснювати й іншим,що бути незрячим – це не соромно,це не ганьба,це лише певне обмеження,з яким ТРЕБА НАВЧИТИСЯ ЖИТИ.

Підготовка до школи
Знання про особливості формування пізнавальної діяльності та сенсорного досвіду у дитини з вадами зору дуже важливі для батьків у період підготовки дитини до школи. Найкраще, щоб таку підготовку дитина пройшла в спеціалізованому дитячому садку або групі для дітей зі зниженим зором в масовому дитячому садку. Якщо такої можливості немає, то батьки мають самі здійснити цю підготовку. На що варто звернути увагу?
 1. По-перше, на формування більш повних уявлень про довкілля. Кожна прогулянка з дитиною, спілкування з природою та об’єктами навколишнього середовища мають містити такі обов’язкові етапи. Як формування уявлень, їх конкретизація, позначення словом і уточнення його значення. І обов’язково закріпити уявлення на наступних прогулянках, в іграх, бесідах, практичній діяльності (ліплення, аплікації тощо).
   2. Діти зі зниженим зором губляться серед великої кількості об’єктів, звертають увагу на зовнішньо привабливі, але неістотні, менш значущі деталі. Щоб запобігти стихійності їхніх спостережень, необхідно виділити 1-2 стрижневих питання, навколо яких здійснюватиметься спостереження. Наприклад, під час відвідування городу можна зосередити увагу дитини на двох питаннях: які овочі ростуть в землі, а які дозрівають на поверхні землі.
    3. До моменту вступу до школи у дитини 6-7років має бути сформовано практично-дієве мислення, яке є базовим для розвитку словесно-образного мислення. Функції мислення за повної або часткової втрати зору не мають жодних принципових відмінностей від його функцій у тих, хто добре бачить. Однак випадіння або серйозне порушення функцій зору утруднюють процес сприймання, зокрема формування цілісного образу, виділення його істотних ознак, їх повноти і точності.
У дошкільний період, коли завдання дається у словесній формі,у формі запитань, дитина для відповіді застосовує практичні, пробні дії, які набувають дослідницького характеру. При цьому вона швидко набуває досвіду і знань, навчається раціональних способів дії з речами. Цього дитина навчається і у дорослих, запозичуючи від них на основі наслідування або сумісних дій найефективніші прийоми. Включення слова, що називає виконувану дію, якісно змінює розумовий процес, робить дію усвідомленою, бо тепер дитина знає, що вона має зробити, для чого і як. Отже, на цьому етапі інтелектуального розвитку дитини має місце справді практично-дієве мислення.
 4. З опануванням мовлення інтенсивно розвивається словесне мислення дитини, бо вона розпочинає логічно міркувати і будувати правильні умовиводи. Які є елементарним узагальненням чуттєвого сприймання речей. Краще вона це здійснює в процесі практичної діяльності, в процесі ігрової діяльності, яка має бути спеціально організованою і відбуватися за участю дорослого або під його керівництвом.
Ефективним засобом розвитку цього виду мислення є конструювання. Тому бажано, щоб батьки сліпої або слабозорої дитини придбали найрізноманітніші конструктори (дерев’яні, пластмасові). Різні предмети, макети тощо збираються спочатку з дорослим, при цьому кожна дія супроводжується словесним позначенням і поясненням. Потім дитині пропонується зробити це самостійно за зразком, по пам’яті і, нарешті, за словесною інструкцією. Коли дитина спробує конструювати об’єкт за власним задумом, це свідчитиме про появу в неї словесно-образного мислення.
   Розвиток практично-дієвого мислення здійснюється також у процесі залучення дітей до різноманітних сюжетно-рольових ігор, в яких дитина виконує різні ролі або сама придумує сюжет і самостійно його реалізує.
  5. Розвинути логічне мислення допоможуть наступні вправи:
- «Четвертий зайвий». Завдання передбачає виключення одного предмета, який не має певної ознаки, спільної для останніх трьох (яблуко, груша, слива, морква; корова, коза, свиня, вовк).
- Придумування відсутніх частин тексту: початку, основної частини, закінчення.
- «Гра «Говори навпаки». Дорослий говорить якесь слово і залучає дитину теж назвати слово,але із протилежним значенням: великий – маленький, чорний – білий, чистий – брудний, легкий – важкий тощо.
- Логічні загадки і задачі.
- Із задоволенням сліпі і слабо зорі діти виконуватимуть різні завдання з паличками (сірниками), які спрямовано на розвиток мислення в цілому.
   6. Сліпі і слабо зорі діти 6-7років мають вкрай низький рівень розвитку моторики і координації рухів. У багатьох дітей цього віку несформована координація і точність рухів, вони не володіють своїм тілом, особливо сліпі. Ще не достатньо сформувалися просторові уявлення, графічні навички. Якщо ви переконалися, що навички дрібної моторики у дитини не розвинені,необхідно певну увагу приділити їх формуванню.
І етап
– аналіз зразка. Запропонуйте дитині дотиково обстежити зразок, а слабозорій - проаналізуйте всі деталі.
ІІ етап
– відтворення зразка. Сліпі діти можуть викладати його з шнурка, слабо зорі – малювати фломастером чи маркером, яким можна проводити товсту лінію. Особливої уваги батьки мають приділяти не лише виробленню у дитини моторної навички,а й тому,щоб вона постійно співвідносила свою дію зі зразком.
     7. Для сліпої дитини (в тому числі із залишковим зором) основним засобом отримання інформації про довкілля є дотикове сприймання. Необхідно навчати дітей зі значними порушеннями зору обстежувати предмети за допомогою дотику. Навчіть їх обмацувати предмети двома руками так, щоб брали участь не лише кінчики пальців, а й кисть руки. Зверніть увагу на послідовність ознайомлення з предметами, навчайте обстежувати планомірно зверху донизу або зліва направо.
   8. В ознайомленні дитини з довкіллям беруть участь не лише дотик і залишковий зір , а й слух. Через це необхідно розвивати у неї слухове сприймання. Насамперед слід розвинути у дитини вміння слухати, прислуховуватися і розуміти те, що діється навколо неї.
Назад к содержимому